Спи чувак. Всьо чотко.

Кузя - то був просто ходячий кладезь приколів. От, наприклад, про Бі-Бі Кінга. Зараз я той випадок спробував олітературити, хоча Кузю неможливо описати простими словами.

Колись у Торонті під час гастролів першої “Рути” в 1990-му дивлюся – Гадюкіни шифруються, якось кудись миляться, …

“Куди це ви?”, питаю Кузю

“На Бі-Бі Кінга”, – каже тихенько, щоб ніхто не чув.

“А можна з вами?”, – і я тихесенько

“Спитайся в Миколи Мороза”(спонсор першої “Рути”)

Я спитав – той без проблем каже, щоб сідав до машини й їхав. Квитки по сім баксів – шара!Я щасливий собі сідаю, втискуюся в широкого шевролета, Кузя закриває двері… Аж тут у дверях чиясь нога (хлопчик з нових еміґрантів, який працював у Миколи, з вулиці ногу в двері поставив, щоб не закрили)

“А куди це ви?”, питає.

“Та на Бі-Бі Кінга”, – каже Кузя трохи незадоволено. І всі уявляють картину української народної казки “Рукавичка”. Бо місць в шевролеті вже нема. Спереду троє й ззаду троє.

“А шо це таке?”, – каже чувак.

“Бі-Бі Кінг? А це така жувачка!”, каже Кузя, відпихуючи підставлену ногу й весело ляпаючи дверима. В машині всю дорогу була ржачка… А концерт був суперовий – три години, з яких дві з бандою, а одна між ними – Бі-Бі Кінг соло. Який був драйв! Скільки сліз і сміху…

А ще пам'ятаю, як у Торонті він мені цітував цілі шматки пісень діаспорної групи Digiters Five, які гуцульським діалектом переспівували Бітлів, Дорз, Ролінгів ще в 60-х, але робили то на повному серйозі. От Кузя це й узяв за фішку. Так би мовити, учудив керований термоядерний синтез в окремо взятому львівшькому гурті.
Я знайшов платівку в людей, у котрих жив на гастролях і приніс плиту/пласт древнього, але фірмового вінілу показати Кузі на здибанці. А він лише посміявся й став співати напам'ять найсмачніші місця. Пам'ятаю ті перли:
"О, фармар Джон,
Я лЮблю твою дочку!
О, фармар Джон,
Але я сумний!
Я кажу, що я лЮблю,
а він кажЕ,
що я дурний"
Або ще один рок-н-рол:
"Пукай, пукай,
я тебе не пУщу!
Пукай, пукай,
я тебе не пУщу!"

Згадую Кузін приліт з Брюселю в 1994-му… Він тоді сильно поповнів після лікування. Все кепкував, що я дохтуром досі працюю.

А цей рік моя дружина лежала на операції в ЛОР-інституті (слава Богу, зараз все добре), а коли виписувалася, я побачив “Гадюкіних” перед входом до стаціонару… Невеселі вони були.

Ех, Кузя…

Спи чувак.

Всьо чотко.

Ми тебе не забудемо.

Не знаю чиї пісні з Рутян так досі крутять і так досі цитують. Жаль, що в рік 20-ліття Першої “Червоної Рути”. Але то Божий промисел. Чи перст Божий. Бо чомусь на тебе таки вказав саме в переддень пам’ятної дати. Мабуть ти був найкращий.