Загальна кількість переглядів сторінки

Шукати в цьому блозі

Loading...

пʼятниця, 14 серпня 2009 р.

З газети “День”: Тарас Грималюк про “Червону Руту” в Чернівцях

1-а ШПАЛЬТА
«Червона рута-2009»

  Маша ТОМАК, «День»

ТАРАС ГРИМАЛЮК

«1989 року в Чернівцях стався вибух, сила якого дорівнювала прагненням 35 груп, 78 солістів і 48 бардів вийти з тіні невідомості, другосортності, вирватися з обіймів інертної дійсності», — так у книзі «Обличчя музики» описує легендарну «Червону руту-89» український музичний критик Сашко Євтушенко. Саме з цього фестивалю, який рівно 20 років тому прогримів у Чернівцях, почалася історія нової — не зашореної та позбавленої провінційності української музики.
— Звичайно, весь цей музичний потенціал до 1989 року визрівав десь у андеграунді. Але, якби не «Червона рута», на тому ж рівні він міг би й залишитися. «Червона рута» 1989-го року, без перебільшення, ознаменувала нову епоху не тільки в українській музиці, а й культурі загалом. Це була музика нового часу, яка несла нові ідеї та нову стилістику. Цінність «Червоної рути-89» у тому, що вона виявила: саме така музика потрібна суспільству. Хто такі були «Брати Гадюкіни»? Про них ніхто не знав. Вони грали у львівському підвалі. Так само «ВВ», які грали «для своїх» у рок-клубі. Хто знав про «Кому Вниз»? А Тарас Петриненко на той час працював у Москві і співав пісні російською мовою. Якби не «Червона рута», в Україну він навряд чи повернувся б, — констатує Тарас ГРИМАЛЮК, директор мистецької агенції «Арт-Велес», який із 1991 року був долучений до організації фестивалю «Червона рута».
Цього вересня, рівно через двадцять років після «вибуху» 1989 року, Чернівці згадуватимуть, яким на смак був перший, уже майже постсовковий, ковток музичної та світоглядної свободи. Протягом чотирьох днів — із 17 до 20 вересня весь простір міста буде занурений у цю атмосферу. Утім, Тарас Грималюк, який виступає одним із головних організаторів «Рути-2009», закликає не розглядати майбутнє дійство як відродження фестивалю, який фактично пішов у небуття в 1997 році.
— Це ювілейні заходи з нагоди 20-річчя першої «Червоної рути», — пояснює Тарас. — Ми згадуватимемо першу легендарну «Руту», говоритимемо про те, як вона змінила світогляд цілого покоління. Адже завдяки фестивалю люди насправді стали вільнішими, вони зрозуміли, що свобода — це прекрасно.
У розмові з Тарасом Грималюком головний редактор «Дня» Лариса Івшина зазначила, що «Червона рута» — це одна з тих подій, на які варто орієнтуватися, і яких за історію незалежності України було не так багато, адже «всіх захопила колотнеча по розбиранню «старої хати».
— Мені видається, що це було таке собі веселе дисидентство. Своєрідна репетиція Майдану. Адже саме ті, хто створював «Червону руту», «заварив» Майдан у 2004-му році. Це досвід веселого спротиву, який пробиває будь-яку броню.
Між іншим, саме Тарас Грималюк був режисером сценічної частини Помаранчевої революції...
— Своєрідна карнавальна, сміхова культура — як реакція на заборони. Стьоб у стилі «ВВ» та «Братів Гадюкіних» давав страшенну силу. Люди сміялися над своїми вадами і одночасно над недолугою владою, яка в той час уже була залякана та розгублена, — додає Тарас. — «Рута» завжди мала нюх на таланти. Якщо подивитися на двадцятилітню історію фестивалю, то майже кожна українська зірка вийшла з «Червоної рути». Починаючи з «Братів Гадюкіних», «ВВ», Тараса Петриненка — аж до Ані Лорак, Олександра Пономарьова, і навіть Віктора Павліка та Наталі Могилевської. Фестивалем займалися люди з головою, які бачили, з кого буде толк, а з кого — ні.
Тарас Грималюк з’явився в нашій редакції не просо як гість, а передусім як читач «Дня» — із пропозицією інтелектуального партнерства. Адже серед довгого списку запланованих «Червоною рутою-2009» дійств — не тільки музичні та культурні розваги-видовища, а й інтелектуальна комунікація.
— В Україні триває інформаційна, культурна, економічна, політична окупація. Якщо раніше наші діди брали зброю в руки і йшли воювати, то зараз технології значно хитріші. Зовні ніби все нормально, а насправді точиться жорстока боротьба. Її можна проілюструвати так: на ринг вийшли два боксери (умовно кажучи, Росія та Україна). Одному з них перед боєм нанесли десятки ножових поранень, а потім виголосили: бийтеся, це рівний бій, це ринок, конкуренція, — красномовно проводить паралелі Тарас Грималюк.
Власне, питання культурної «чесної конкуренції» та шляхи до побудови чесної конкуренції без лапок, а також загальний культурний контекст України після «Червоної рути» обговорюватиметься на другому круглому столі, співорганізатором якого Тарас запропонував стати газеті «День». Сподіваємося, тези та принципи, вироблені за участі інтелектуалів старшого та молодших поколінь, не повиснуть у порожнечі, а втіляться в окремому меморандумі.
Ще один круглий стіл, навколо якого зберуться журналісти, експерти-музикознавці та музиканти, обговорюватиме трансформації української музики, що відбулися протягом останніх 20 років. Йтиметься не лише про індустрію та інформаційний простір, а й про ідею, концепцію, шляхи подальшого розвитку української музики.
Сьогодні ніша «Рути», як майданчика, що «кує» таланти, залишається вільною.
— Для багатьох талантів сьогодні немає виходу. Фестивалів такого формату — немає, живих клубів із концертами — немає, ефірів на телебаченні та радіо — немає, — перераховує Тарас Грималюк. — Музиканти приходять на «М1», а їм скажуть: давай 400 баксів за один показ кліпу... і транслюють «Пающіє Труси». Спасибі Віктору Пінчуку за те, що він долучає нас до сучасного мистецтва, але разом із тим музичні канали, які йому належать, душать українську музику. Він привозить старих рокерів, витрачаючи на них мільйони доларів і по дорозі створюючи собі піар на міжнародному рівні, у той час як його «М1» та «М2» просто душать своїх же музикантів. В усьому світі телебачення заробляє на рекламі, на чому завгодно, але не на музикантах. Навпаки! У цивілізованому світі і радіо, і телебачення платять музиканту за те, що вони крутять його пісні. Це все залежить у першу чергу від політики власників...
Тим часом, окрім 20-річчя фестивалю «Червона рута», у вересні Чернівці святкуватимуть 65 років від народження Володимира Івасюка, а також 40-річчя пісні «Червона рута». Відповідний указ був виданий Президентом Віктором Ющенком.
На незначні кошти, які виділила держава, організатори ювілейної «Рути» вже вибудували грандіозні, як каже Тарас, наполеонівські плани. Окрім музичного конкурсу та ювілейного п’ятигодинного концерту, вони передбачають відкриття меморіальної дошки Володимиру Івасюку, а також виставки, театральні, літературні, кіно-заходи, і ярмарку народних майстрів, кобзарський цех і ще цілу низку подій. Відтак, організатори продовжують активний пошук спонсорів — аби наполеонівські плани все ж втілити в життя. «День» уважно слідкуватиме за розвитком подій навколо фестивалю і повідомлятиме читачів про найголовніші новини «Червоної рути-2009».
№138, субота, 8 серпня 2009

http://www.day.kiev.ua/278211/

Немає коментарів:

Дописати коментар