Загальна кількість переглядів сторінки

Шукати в цьому блозі

Loading...

вівторок, 22 вересня 2009 р.

Виспався. Розказую.

Їдучи на ювілейну Руту, я, чесно кажучи й не чекав повного аналогу Першої (1989). Бо це просто неможливо - війти в одну річку двічи. Цей фестиваль – ювілейний, той – був революційним.

Перший фестиваль відкривав шлюз, який стримував розвиток пісні й розвиток суспільства. Звучання фестивалю тодішнього було значно вагоміше через декілька моментів:

  1. Відсутність на той момент справді вільної преси. Барди й рокери заповнювали своїми піснями ту прогалину
  2. Відсутність на той момент публічного політикуму. Керівництво ховалося за дверима своїх кабінетів і боялося висловити свою думку, щоби, не дай Боже, не розійтися з “лінією партії”. Мало хто з політиків зважувався на публічне висловлення думок. Був явний дефіцит людей, які могли говорити без папірця. Артисти – якраз могли і люди чекали їхніх виступів та інтерв’ю.
  3. Ми всі тоді жили в процесі зламу системи. Ті, хто в неї вірили, знаходилися в справжній депресії і шукали “виходу з безвиході”. Совок падав, уламки тріщали й усі шукали точок опори. Рута вказала на одвічні цінності і народ, більш нутром ніж розумом, тоді це сприйняв.

Жаль, тоді було більше “розгромних”, або “хвалебних” ніж аналітичних статей (див. блог “Червона Рута – 89”). І незайвим є зараз ще спробувати проаналізувати, а що ж то дійсно було в 1989-му?

На мій погляд, головне в Першій Руті було я краз те, що вона критикувала старі совкові і указала на інші моральні пріорітети (нові, як добре забуті старі), ніж до того пропагувалися. Достатньо згадати пісню Андрія Панчишина “День злодія”:

“Попереду солідні чорні “Волги”

В них злодії – величні, наче боги”

“Позаду, озираючись, дрібочуть

Ті, хто не можуть вкрасти, але хочуть”

“А далі тисячі ідуть, ідуть,

і тисячі несуть, несуть, несуть, несуть, несуть,

несуть, несуть, несуть, несуть!

Лунає життєрадісна мелодія.

Шампанського і квітів  так багато!

День злодія, День злодія, День злодія -

Це наше з Вами свято!”

А Василь Жданкін вперше заспівав Псальму “Про Почаївську Божу Матір”. І народ встатав усім стадіоном, її вітаючи. Бо це було знаком початку повернення до джерел духовності нашого народу (вибачте за патетику, але що було. то було)

Що сказати… Ми зараз усі більше згадуємо інші зразки. Навіть мене спитали журналісти, що можу згадати – згадав “Піду, втоплюся”. І я сам такий.

Нинішня Рута – в чомусь ювілейна (Кирило Стеценко казав: “Фестиваль пам’яті Першого фестивалю”), а в чомусь – просто робоча. Бо якось набрид совковий підхід “єсть у революції начало, нєт у революції конца”, або пам’ятаєте, в фільмі “Собаче серце”: “Суровиє годи приходят – борьби за свободу страни! За німі другіє приходят, оні будут также трудни!”. Тиражувати революцію, як ми бачимо після 2004 – неможливо. Так, я думаю, й не треба було чекати від Рути-09 якогось революційного “шалу для загалу”. Великий мистецький фестиваль – зріз суспільства. Суспільство зараз не очікує ніяких революцій, то й музика не буде революційною й тексти пісень не будуть. Але розвиватися треба. І новим виконавцям десь показуватись треба. Ось і добре, що великі фестивалі існують.  Тільки жаль, що політики піаряться перед виборами й знову спекулюють на тодішньому підйомі, неначе це принесе якісь реальні дівіденди зараз. А у відповідь їхні супротивники починають “мочити” фестиваль, вибиваючи ґрунт з-під ніг цих політиків. В результаті – фестиваль знову на вістрі політпреси. Це мені нагадує фільми з перенесенням лицарів машиною часу, або чарівниками в сучасність (який небуть Ню-Йорк) і приколи з цим пов’язані.

Та менше з тим!

Хай пробачать виконавці, кого не додивились і недооцінили. Але з усіх сил старалися. Записував ретельно все, що сподобалося й чому. Потім при голосуванні згодилося. Просили тексти (я ж без цього не можу). але подали лише окремі виконавці. За тих. у кого тексти були розумні – старався повоювати.

Було 130 виконавських одиниць (відібрано з 3500). З них – 55 рок-гуртів (відібрано з 700 на реґіональних турах). Рок-конкурс тривав 2 доби. Журі мало перерву в 3 години на сон. А з ранку – знов з 10.00….

Додатково доводжу до вашого відома як член журі, що  не одержав від дирекції, і взагалі не одержав на фестивалі ні копійки живих грошей, а лише проїзд, проживання й харчування. Нелегко на це було згодитися, коли маєш малих дітей і роботу. Але дякую дружині й начальству за розуміння. Вуха ще болять, але серце радіє. Коли ще побачиш в одному місці такий репрезентативний зріз суспільства!? Та й коли, з якої нагоди ще захочеться безкоштовно прослухати скільки музики, яка просто розриває вуха?!

З повагою,

Едуард Драч

2009-09-20 Рута 09
2009-09-19 Рута 09
2009-09-18 Рута 09
2009-09-17 Рута 09
2009-09-16 Рута 09

Немає коментарів:

Дописати коментар