Загальна кількість переглядів сторінки

Шукати в цьому блозі

Loading...

середа, 20 січня 2010 р.

ХАРКІВСЬКИЙ МЕР ЗНИЩУЄ ОСЕРЕДОК "ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ" ГРИ НА БАНДУРІ

ХАРКІВСЬКИЙ МЕР ЗНИЩУЄ ОСЕРЕДОК "ХАРКІВСЬКОЇ ШКОЛИ" ГРИ НА БАНДУРІ
Фонд (16-01-2010 20:36)

Харків - місто, "уславлене" колишніми репресіями щодо народних співців. Саме тут за часів становлення в Україні сталінського режиму заарештовувалися і страчувалися незрячі народні кобзарі, саме тут у 1930 році пройшов сумновідомий Кобзарський з'їзд, після якого на Україні майже не лишилося народних співців, коли кобзарство було знищене як явище одночасно із “куркульством”.


Через 80 років подібний злочин проти української культури, але на ще більш витонченному і підступному рівні може повторитися. До цього є всі підстави і передумови. Справа у тому, що завдяки політиці, яку проводить нинішній голова Харківської міської ради п. Михаїл Добкін, широко відомий своєю відверто антиукраїнською діяльністю, кобзарська справа у Харкові опинилася у критичному стані. Одразу зазначимо, що мова піде не про офіціозні колективи, які на сьогодні є дуже далекими від традиційної української культури, а про гурти автентичного кобзарського виконавства та подвижників відомої у світі "харківської школи" гри на бандурі, які активно відроджуються у Харкові і на сьогодні вже займають помітну і впливову нішу культурного життя Слобідщини.

І дійсно, з моменту проголошення Україною незалежності в Харкові порівняно з "радянськими часами" зміни у ставленні пересічних мешканців міста до кобзарів можна назвати разючими. Більшість із харківців, які виросли "за совітів", добре пам'ятають про переважно гидливо-скептичне і зверхнє ставлення, яке десятиліттями культивувалося в суспільстві, навчальних закладах і культурних установах, до народної культури і, зокрема, до музикування на бандурі. Водночас пам'ять не затирає й ті офіційно пишні фрази про "плекання традицій", які харківцями сприймалися здебільшого як продовження численних анекдотів і непристойностей про Україну, завезених із північної столиці. Але з весни 1989 р., коли у Харкові побував визначний старосвітський бандурист Микола Будник, громадське ставлення до виконавців на традиційних музичних інструментах почало поволі змінюватися. З'явилися природне розуміння бандури як інструмента, цікавість до виконуваного на ньому репертуару, відродилася давно забута повага до співця.

Особливо важливу роль в ініціюванні поступового, але неухильного відродження на Харківщині кобзарської традиції, старосвітських музичних інструментів, виховання кола шанувальників і продовжувачів слобідської епічної традиції відіграв культурно-освітній центр Харківського міського товариства "Спадщина". Лише протягом останніх десяти років завдяки наполегливій діяльності громадських організацій, що входять до складу культурно-освітнього центру "Спадщини" у Харкові, зокрема Фонду ім. Гната Хоткевича, Спілки української молоді та Харківського кобзарського цеху, успішно почав розвиватися мистецький напрямок музикування на автентичних інструментах - кобзі, бандурі, лірі, гудку, торбані, гуслах. Завдяки відданості "спадщан" справі відродження на Харківщині українських народних традицій для харківців уже звичними стали різноформатні коцерти за участю виконавців на кобзарських інструментах з України і діаспори, які збирають переповнені авдиторії та сотні слухачів.

Важливим досягненням "спадщан" є прогностично обнадійлива статистика відвідувачів кобзарських заходів - за віковим складом харківську авдиторію шанувальників традиційної української музики становить переважно молодь і люди продуктивного віку. Крім того, завдяки "спадщанам" у Харкові дістав розвиток мистецький рух традиційного виготовлення старовинних інструментів, засновано і офіційно зареєстровано Музей-майстерню слобідського кобзарства, відбуваються щорічні виставки традиційних інструментів. Завдяки співпраці "спадщан" із діаспорою харківці добре знайомі з творчими здобутками всесвітньо відомих бандуристів Віктора Мішалова (Канада), Юліана Китастого (США), Петра і Неоніли Деряжних (Австралія), Юрія Фединського (США-Україна). Творча співпраця "спадщан" з українськими закордонними і вітчизняними бандуристами, з видатним етномузикознавцем зі світовим іменем - академіком Російської академії наук п. Ігорем Мацієвським (Санкт-Пітербург, Росія), а також із донькою визначного діяча української культури п. Галиною Хоткевич (Франція) дала продуктивні наслідки - на базі "Спадщини" засновано експериментальну студію з дослідження і вивчення харківського способу гри на бандурі.

Нагадаємо, що "харківська школа" була створена й розвинута у Харкові на початку ХХ ст. Гнатом Хоткевичем і являла собою своєрідний концентрат кращих мистецьких надбань традиційних кобзарів Слобідщини. У 20-30-х роках ХХ ст. "харківська школа" завдяки визначним успіхам творчих колективів, які її презентували (оркестр народних інструментів клубу "Металіст", квартет бандуристів Харківського радіо, оркестр народних інструментів Палацу піонерів, численні районні ансамблі бандуристів) стала своєрідною мистецькою "візитівкою" Харкова. На жаль, занадто високий для радянського мистецтва рівень, широкий виражальний потенціал, віртуозна техніка виконавства, а також глибока суголосність національній ментальності зробили "харківський спосіб" гри мішенню тоталітарної системи. Школа вважалася "політично некоректною", "буржуазною" та "котрреволюційною". Завдяки наклепам чиновників Харківського міськвиконкому у 30-х роках ХХ ст. "харківську школу" було офіційно заборонено, а її засновника - Гната Хоткевича - 8 жовтня 1938 р. було розстріляно.

Фактично, лише через 60 років після репресій і заборон "харківська школа" гри знову почала свій шлях відродження у Харкові. Утворилося творче, переважно молодіжне коло подвижників "харківського" способу гри на бандурі, на Львівській музичній фабриці "Трембіта" на замовлення харків'ян вже виготовлено кілька бандур "харківського" типу. Очолює навчальний процес знаменитий бандурист із Канади — п. Віктор Мішалов, який нещодавно отримав звання кандидата мистецтвознавства за захист у Харкові дисертації, присвяченої "харківській" школі виконавства на бандурі. Заняття ведуться знавцями "харківської школи" на базі "Спадщини" очними і заочними циклами, за підручниками, а також через інтернет.

Фонд ім. Гната Хоткевича вже протягом кількох років видає твори з музичного доробку Гната Хоткевича, над якими ще донедавна тяжів гриф офіційної заборони.

Як бачимо, зусиллями громадських організацій Харкова проведено величезну роботу щодо відродження забутого традиційного виконавства на автентичних інструментах і зокрема репресованої сталінським режимом школи гри на бандурі. Подібні ініціативи зі збереження традиційної культурної спадщини у кожному цивілізованому суспільстві підтримуються і всіляко опікуються державними і муніципальними органами влади. Адже середовища, які плекають і відроджують традиційну музичну культуру, є презентаційною маркою кожного міста... Скрізь, але не в сучасному "добкінському" Харкові...

Минулі очільники міста Євген Кушнарьов і Володимир Шумілкін попри неоднозначні політичні орієнтації розуміли вагомість і цінність для розвитку культури Харкова національної культурної спадщини, тому вимушені були сприяти збереженню традиційного музичного надбання Слобідщини, розвитку різноманітних напрямків виконавства на народних інструментах, громадському вшануванню безвинно загиблих подвижників народної культури. Зокрема, за сприяння Є. Кушнарьова у Харкові було встановлено Пам'ятний знак репресованим кобзарям у парку ім. Т. Шевченка, відкрито меморіальну дошку і засновано меморіальний будинок-музей Гната Хоткевича у с. Високому Харківської області, започатковано Всеукраїнський огляд виконавців на автентичних кобзарських інструментах та Міжнародний конкурс виконавців на українських народних інструментах ім. Гната Хоткевича тощо.

Повністю заперечуючи виважену позицію своїх попередників до української громади Харкова, М. Добкін взяв курс на повну і безкомпромісну деукраїнізацію мегаполіса. Одними з найперших антиукраїнську позицію міського голови пізнали на собі харківські кобзарі. Як і у 30-х роках ХХ ст., їм тепер офіційно заборонено виступати в навчальних закладах муніципального підпорядкування. Адже ще донедавна учасники Харківського кобзарського цеху на волонтерських засадах успішно виступали у середніх, середніх спеціальних і вищих закладах Харкова. Просвітницькі виступи сучасних кобзарів одразу привертали увагу учнів і студентів, адже вони були позбавленні офіціозу і проходили не як набридлі бучні концерти, а у формі творчо і психологічно вивірених зустрічей, які враховували вікові рамки аудиторії і пластично лаштувалися до навчальних програм.

Як доводить багаторічний досвід, подібні зустрічі допомагають учням якісно засвоїти програмові матеріали, зокрема з української літератури, історії, краєзнавства, і разом із тим делікатно прищеплюють любов до рідної культури, спонукають до традиційних духовних орієнтирів і моралі. Знаючи про це, чиновниця з оточення М. Добкіна, начальник управління освіти Харківської міської ради Ольга Деменко ще у 2008 р. своєю постановою офіційно заборонила кобзарські виступи у школах, посилаючись... на перевантаженість шкільної програми. Заборона торкається також відвідин дітьми виставок традиційних музичних інструментів Слобідщини, які Кобзарський цех влаштовує кожного року в Харкові і безкоштовно проводить ознайомчі екскурсії для дітей і дорослих. Зазвичай помічені у співпраці з кобзарями вчителі ставляться на "чорну дошку" і зазнають утисків... Цілком логічно, що наступним кроком М. Добкіна у цій сфері буде вказівка муніципальній міліції виганяти кобзарів з відкритих місць кобзарювання, яке нещодавно відродилося на вулицях і в парках Харкова, та арештовувати їх за "порушення громадського спокою".

Поряд з українськими організаціями Харкова, які Михайло Маркович вирішив силоміць нейтралізувати, опинилисия і кобзарські студії при культурно-освітньому центрі Харківського міського товариства "Спадщина". Схоже, що активна позаполітична освітньо-культурна, в тому числі й кобзарська діяльність з відстоювання фундаментальних культурних засад і залучення до цієї справи харківської молоді, вже давно непокоїть Добкіна і його оточення. Саме тому нинішній мер Харкова вже близько року докладає багато зусиль, щоби різними способами цілком безпідставно позбавити "Спадщину" приміщень (вул. Сумська, 44/2).

Культурницький вандалізм Михайла Добкіна і його оточення вражає своєю нахабністю і безкарністю. Ще небагато часу минуло відтоді, коли за рішеннями Харківської міської ради і, вочевидь, під особистим керівництвом Михайла Марковича містом прокотилася небачена досі хвиля руйнувань пам’яток української історії й культури, висвітлена у попередніх публікаціях "Українського простору". Поряд із тим, М. Добкін, незважаючи на вимоги харківської громадськості, категорично відмовляється вшановувати пов’язаних із Харковом визначних подвижників української культури, кобзарського мистецтва. Так, ігноруючи численні листи представників загальнодержавних органів влади, державних і громадських установ, окремих громадян п. Добкін категорично заборонив харківцям за зібрані ними кошти встановити меморіальну дошку визначному українському художнику, етнографу й досліднику творчого набутку народних співців Слобідщини Порфирію Денисовичу Мартиновичу, чия постать глибоко шанується сучасними подвижниками кобзарського мистецтва в Україні й поза її межами. Натомість М. Добкін встановлює меморіальні дошки особам, які уславилися своєю непримиренною ксенофобською позицією і войовничим поборенням українського життя в Харкові. Зокрема, за підтримки нинішнього міського голови у вересні 2009 р. в Харкові по вул. Демченка було урочисто встановлено меморіальну дошку засновникові Харківського відділення зловісного "Союза руского народа" (інакше "Чорної сотні") Андрію Вязигіну, який був натхненником проведення у Харкові на початку ХХ століття етнічних чисток та гонінь на діячів української культури.

Що керує Михайлом Добкіним – ненависть до всього українського, ненаситна фінансова пожадливість, що намагається знищити у людині все людяне, чи політичне замовлення північного сусіда, сказати зараз важко. Але підступно вороже ставлення очільників міста до української громади Харкова, знищення ними умов для гідного розвитку української освіти і культури, нарешті маргіналізація дієвих громадських інституцій і початок переслідування українських громадських і культурних діячів свідчать про загрозу майбутньої громадсько-гуманітарної катастрофи.

Цілком очевидно, що у Харкові руками його нинішнього міського голови створюються небезпечні для цілої України передумови для початку репресивного процесу над активістами українського життя і подвижниками національної культури, який може розпочатися одразу після перемоги на виборах загальновідомих політичних сил. Павло КЛЕНЕНКО,
Харків

http://khotkevych.org/tmp/100116203647N.html



--
vechoryspivslova.blogspot.com

Немає коментарів:

Дописати коментар