Фоторепортаж Романа Власюка

Перед виступом Яна, яку вже важко назвати дебютанткою сцени, все ж помітно хвилювалася - а чи прийдуть глядачі, а як сприймуть. Прийшли (вхідний внесок не зупинив бажаючих - навіть Едуард Драч не скористався "пільгами" багатодітного батька) і сприйняли на "ура". Куди й поділися здавалось би скованість і нерішучість молодої співачки - Яна відразу "взяла" залу щирою посмішкою і легкістю подачі власних творів. Іноді вставляючи коротенькі коментарі, Яна ніби гралася власним голосом, демонструючи при цьому неабияку майстерність гри на гітарі. І справді її спів іноді нагадував веселе щебетання весняних птахів, якого ми так зачекалися. Навіть співаючи "маю журбу, куди з нею дітися - я не збагну", усмішка все ж не залишала личка Яни Шпачинської. З такою ж відкритою усмішкою приєдналася до подруги віолончелістка Ніна Гаренецька - учасниця гурту «ДахаБраха», і дует дав концерту нові потужні барви - незвичні, нечуті, несподівані. А під завісу Павло Нечитайло з губною гармошкою поставив останній мазок у цьому напрочуд весняному дійстві.