Київський Кобзарський Цех. Трохи історії

В часи, коли в містах України панувало Маґдебурзьке право, у багатьох містах виникали такі об'єднання традиційних співців. Цехи кобзарські (співоцький, музикійський) існували на тих самих засадах, що й інші аналогічні утворення на теренах Европи - цехи мінезінґерів й мастерзінґерів, трубадурів, менестрелів, скальдів, бардів тощо. Від подібних співців інших країн Европи наших кобзарів відрізняла лише мова та конкретне наповнення репертуарних ніш, бо ці ніші всюди були типові - епос, моралізаторські твори, парарелігійний репертуар, танці тощо. Тому й зраділи в 2004 році европейські ентузіасти фольклору, коли наші німецькі друзі на чолі Куртом Райхьманном показали кобзарів европейській фольклорній спільноті на фестивалі в Лізберзі (Lissberg Drehleier und dudelsack festival). Про це вже писалося в попередніх постах. Кобза, зокрема, вересаївська, була, як писав Лисенко ще в ХІХ ст, типовим зразком европейського лютневидного інструменту, а про ліру взагалі нема чого казати - вона була широко розповсюджена по всьому континенту від Іспанії до України, Дону й Кубані.
Що ж на сьогодні являє собою Київський Кобзарський Цех?
Це яскраво проілюстрував фестиваль Кобзарська Трійця , котрий пройшов 5-7 червня 2009 року в Музеї І.М. Гончара в Києві.
В цеху вивчаються й виготовляються народні музичні інструменти за традиційними зразками. І в дні фестивалю Кобзарська Трійця охочі могли ознайомитися з самим процесом виготовлення інструментів на відповідних майстер-класах.
Вивчається в Цеху і традиційний репертуар і традиційна манера виконання (майстеркласи такі теж були). Дякуючи записам 20-60 рр.. ХХ ст. та професійним описанням фольклористів-музикознавців цей репертуар і манера виконання досить добре вивчені. Хотілося би краще, але краще наших кобзарів у Европі не вивчена жодна формація. І це факт. Сакраментальне Маємо, те, що маємо в даному випадку звучить досить оптимістично й позитивно.
Але вивчення кобзарства лише як такого, без огляду на те середовище й той світогляд, в яких воно існувало, не лише позбавлене сенсу, а й просто неможливе. Адже неможливо багато чого зрозуміти, не знаючи народних традицій, обрядів, засад народної моралі. От тому в цеху ще з 80-х років проводилися святкування календарних народних свят (що в 1997 році вилилося в проект Кобзарське обрядове коло ), весілля в цеху для своїх братчиків та їхніх друзів справлялися по традиційному обряду. Для цього в Цеху існувало аж дві Троїстих музики.
Після масових нищень 20-30 років та появи академічного кобзарського мистецтва , яким влада планувала заповнити випалену вщент нішу,кобзарі традиційні пішли в глибокий андеґраунд і лише зараз, зусиллями ентузіастів, справжнє кобзарство починає повертатися в Україну. Причому, шлях повернення його пролягає часто-густо саме через андеґраундні поетичні та рок-фестивалі, де кобзарі виступають на одній сцені з рокерами, бардами, сучасними поетами й письменниками. Це не лише Країна мрій , а й Мазепа-фест , Обереги , Кобзар-форевер , Севама-фест та інші. Адже в цеху завжди було багато новоприбулої молоді, яка цікавилася сучасним вітчизняним культурним процесом і намагалася брати активну в ньому участь. Тут можна згадати також кінофільми, зняті за участі братчиків ( Запороги ), або й самими братчиками ( Мамай Олеся Саніна, в зйомках та створенні звукової стрічки котрого брало участь також іще декілька кобзарів - А. Білоус, Ю.Кочержинський, Е.Драч та інші) та театральні вистави за участю братчиків - Наталка Полтавка театру ім. Франка (Тарас Силенко), та Задунаєць за порогом (Т.Постніков). І цей список продовжує розширюватися. ">
Кобзарська Трійця , проведена вже вдруге, яскраво показує магістральний напрям сьогоднішнього традиційного кобзарства - " Назад в народ!" або "З андеґграунду - на Світ Божий!" .